Історія становлення та розвитку кафедри

Підготовка інженерів-електриків для роботи на електричних станціях почалася в Харкові з відкриття в 1921 році електротехнічного факультету (ЕТФ) в Харківському технологічному інституті (ХТІ). Організатором факультету був видатний вчений і педагог Павло Петрович Копняєв, який до цього був ректором ХТІ.

Хоча кафедри електричних станцій в 1920-х ще не було, випуск інженерів за фахом "Центральні електричні станції" на ЕТФ вже проводився. Це видно зі збереженого в архіві звіту навчальної частини за 1925/26 навчальний рік, в якому перераховуються спеціальності ЕТФ: електричні станції та передача електричної енергії; електромашинобудування; електротяга; електрообладнання фабрик, заводів і копалень.

З 1921 року і до кінця 1920-х років велику кількість лекцій, присвячених електричним станціям, читав Леонід Михайлович Федоров, який працював у ХТІ на посаді викладача, а потім доцента. З 1 вересня 1928 приступив до роботи на посаді викладача ЕТФ А. Л. Матвєєв. З його ім'ям пов'язаний тривалий період історії організованої згодом кафедри «Центральні електричні станції».

У грудні 1929 року ХТІ був перейменований в Харківський політехнічний інститут (ХПІ) і навесні 1930 року був переданий у підпорядкування Верховній Раді Народного Господарства СРСР, яка наказом № 1240 від 14 квітня 1930 створила на базі ХПІ шість самостійних галузевих вищих технічних навчальних закладів.

На базі ЕТФ був створений Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ), переданий у підпорядкування Всесоюзному електротехнічному об'єднанню. ХЕТІ розмістився в новій чудовій будівлі - Електрокорпусі ХПІ, яка була зведена за проектом академіка архітектури О. М. Бекетова. Утворена при ХПІ комісія розподілила педагогічний персонал між знову організованими інститутами. До складу ХЕТІ були включені, зокрема, проф. С. М. Берлін, доц. А. Л. Матвєєв і доц. Л. М. Федоров.

Юридично кафедра «Електричні станції» під назвою «Центральні електричні станції» (ЦЕС) була створена в 1930 р. (Наказ по ХПІ № 71 від 13.03.1930). Першим завідувачем кафедри був призначений професор Берлін Сергій Миколайович. На жаль, він не довго очолював кафедру, незабаром був арештований і засуджений колегією ДПУ УРСР. У 1944 р. С. М. Берлін очолив кафедру електростанцій і підстанцій Іванівського енергетичного інституту.

У лютому 1932 р. кафедру очолив проф.  Матвєєв Аркадій Львович. До кола його наукових інтересів входило дослідження електричних навантажень електричних мереж і електричних станцій від промислових, сільськогосподарських і комунально-побутових споживачів, а також нормування споживання електроенергії в різних секторах. Цій тематиці він присвятив більше 50 своїх публікацій. Ключові роботи - «Питання споживання електроенергії в радгоспах» (Інститут Енергетики УРСР, 1930/31 рр.., № 5/6 і 7/8), «Перспективи споживання електроенергії на комунально-побутові потреби в соціалістичних містах» (СБ науково-техн . статей ХЕТІ. - Вип. I. - 1934. - с. 141-153), «Вплив стахановських методів роботи в промисловості на використання потужності електричних систем» (СБ науково-техн. Статей ХЕТІ. - Вип. IV. - 1937. - с. 7-18) - зберігаються в науковій бібліотеці нашого університету.

В 1940/41 навчальному році штат кафедри налічував одного професора - завідувача кафедри, д.т.н. Матвєєва А. Л., п'ять доцентів - Андріанов А. М., Гусєв В. В., Мілях А. М., Федоровський Д. Д., Цукерник Л. В., та двох доцентів-сумісників - Жадановський М. В., Перельмутер М. М.

Друга світова війна на кілька років перервала випуск інженерів на кафедрі. На початку осені 1941 р. багато харківських вузів були евакуйовані на схід і продовжили роботу в евакуації, але ХЕТІ евакуйований не був. Основна частина не мобілізованих викладачів, співробітників і студентів була евакуйована з Харкова разом з тими організаціями та підприємствами, на яких вони працювали одночасно з роботою або навчанням на кафедрі. Відразу після звільнення Харкова були розпочаті роботи по відновленню діяльності інституту (постанова ДКО СРСР від 17 жовтня 1943). 25 листопада 1943 професор А. Л. Матвєєв, який щойно повернувся з евакуації, був призначений завідувачем кафедри центральних електричних станцій і деканом електроенергетичного факультету ХЕТІ. На 1 серпня 1944 кафедра складалася всього з двох викладачів: професора-завідувача кафедри А. Л. Матвєєва і доцента Д. Д. Федоровського. У 1947 р. на посаді доцента приступив до роботи Л. Л. Рожанський. У 1948-49 рр. на кафедрі працював В. А. Богомолов - видатний спеціаліст у галузі будівництва і автоматизації гідроелектростанцій.

В 1950 назва кафедри змінюється на «Електричні станції», і вона вливається до складу щойно утвореного електротехнічного факультету Харківського політехнічного інституту.

Після смерті професора Матвєєва А. Л. завідуючим кафедрою став д.т.н., проф. Рожанський Лев Лазаревич, який керував нею впродовж наступних 20 років - з 1956 по 1976 рік. Під його керівництвом на кафедрі сформувалися нові наукові напрями: «Статичні помножувачі частоти та тиристорні перетворювачі частоти», «Автоматизація парових і гідравлічних турбін», «Статичні перетворювачі активної потужності». 

З 1976 р. по 1989 р. кафедрою завідував к.т.н., доцент Редько Юрій Прокопович, фахівець в області автоматизації парових і гідравлічних турбін. У 1985 р. на кафедрі працювало вже 16 викладачів: 1 професор, 9 доцентів, 4 старших викладача і 2 асистента.

В 1992 р. спільним наказом Мінвузу і Міненерго України відкривається філія кафедри на Харківській ТЕЦ-5. Об'єднуючи фундаментальну підготовку в галузі енергетики з практичною підготовкою, кафедра стала давати студентам більш глибокі професійні знання. Очолив філію кафедри директор Харківської ТЕЦ-5 Г. К. Вороновський.

З 1989 р.по 2003 р. кафедрою завідував к.т.н., заслужений винахідник України, проф. Кізілов Володимир Ульянович. У цей період науково-дослідна робота кафедри була спрямована на вирішення проблем створення сучасних пристроїв вимірювання різних енергетичних параметрів, в тому числі і багатофункціональних пристроїв вимірювання. З цієї тематики на кафедрі проводились республіканські науково-технічні конференції.

В 2000 р. на кафедрі була відкрита нова спеціальність «Енергетичний менеджмент» (на базі спеціалізації «Енергозбереження» спеціальності «Електричні станції», підготовку з якої кафедра вела з 1993 р.). У цьому ж році при кафедрі почав роботу Харківський регіональний центр енергозбереження та енергоменеджменту, створений в рамках програми TAСIS. У центрі успішно пройшли перепідготовку більше 250 фахівців з різних секторів економіки.

Починаючи з 1999 р. і по сьогоднішній день кафедра готує фахівців за триступеневою системою: бакалавр, спеціаліст, магістр. 

З 2003 р. по 2009 р. кафедру «Електричні станції» очолював Герой України , заслужений енергетик України, член-кореспондент НАН України, д.т.н., проф. Вороновський Геннадій Кирилович. В цей період кафедра одержала новий імпульс розвитку. При кафедрі відкрилася аспірантура і докторантура за спеціальністю 05.14.02 - «Електричні станції, мережі та системи», під головуванням проф. Вороновського почала роботу спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій. На кафедрі створюється власна нова наукова школа, що освоює сучасні наукові напрямки, пов'язані з ринковим реформуванням енергосектору та адаптацією технічної та організаційної інфраструктури електростанцій до ринкових умов господарювання. Символічно, що в наукових працях аспірантів і докторантів кафедри знову з'явилися результати досліджень графіків і режимів електричного навантаження в комунально-побутовому секторі - тих же об'єктів, які привертали увагу проф. А. Л. Матвєєва ще в 1930-х.

За роки своєї роботи кафедра випустила більше 4 тисяч інженерів-електриків, які плідно працюють в енергетиці. Серед них - міністри енергетики, директори та головні інженери генеруючих і мережевих підприємств, керівники цехів і відділів, професори та викладачі технічних університетів, відомі вчені і дослідники. Словом, ті, завдяки кому, енергетика навіть в самих складних умовах продовжувала надійно і ефективно забезпечувати споживачів. Кафедра електричних станцій пишається тим, що в успіху її видатних випускників є частинка і її праці, і робить все від неї залежне, щоб підняти на сучасний рівень підготовку молодих фахівців, чиїми руками буде творитися майбутнє енергетики.